Чи знаєте ви, що...

.....наприкінці XIX ст. в німецьких урядовців зародилась ідея

завоювання України та привласнення її природних багатств, зокрема в 1897 р. при Міністерстві закордонних справ Німеччини створили спеціальний відділ із вивчення Українського регіону, а представники німецьких політичних партій, депутати Рейхстагу заповзялися налагоджувати тісні контакти з українськими політиками Галичини;

.....від кінця XIX ст. урядовці Австро-Угорщини прагнули за допомогою

галицьких українців схилити «рутенів» (наддніпрянців) до «австрійської ідеї», окремі навіть сподівалися, (за сприятливої міжнародної ситуації) приєднати західну частину Наддніпрянщини (Волинь і Поділля).

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти: Військово-політичний союз — (від поєднання однойменних слів); об’єднання двох або більше держав із метою спільних дій у розв’язанні політичних і військових проблем: підготовки війни чи запобігання їй, захисту спільних інтересів, підтримання світової, регіональної або національної безпеки.

Геополітика — (від поєднання грецьких слів «гео» — «земля» і «політікос» — «мистецтво управління державою»); наука про

взаємозв’язки, взаємовпливи географічного простору та політики; владні рішення й дії, що враховують впливи географічних чинників держав на їхні політичні цілі та інтереси.

Метрополія — (від поєднання грецьких слів «метро» — «матір» та «поліс» — «місто-держава»); 1) у Стародавній Греції — місто-держава (поліс), що засновувала поселення (колонії) в інших землях; 2) держава, що володіє колоніями та використовує їх у своїх інтересах.

Мілітаризація — (від латинського слова «мілес» — «воїн, солдат, боєць»); 1) поширення військових правил і дисципліни на цивільне життя; 2) воєнізація промисловості; 3) дії влади, спрямовані на укріплення військової потужності держави.

20.1. Які міжнародні події призвели до утворення Союзу

трьох імператорів?

ХІХ ст. видалося напрочуд спокійним та стабільним. З 1815 року в Європі не було гучних повномасштабних військових конфліктів, а ті, що виникали, досить швидко закінчувалися. «Диригували»

тогочасною європейською політикою п’ять великих держав, які окреслилися на Віденському конгресі: Велика Британія, Австрія (Австро-Угорщина), Пруссія (Німеччина), Франція і Росія.

Конфлікти, які виникали (як-от, до прикладу, Кримська війна), швидко закінчувалися. Як бачите, ідея європейської рівноваги, втілена в діяльності Священного союзу, виявилася доволі ефективною. До певного часу.

Інтереси великих держав

перетиналися все частіше. ХІХ ст. стало часом розквіту імперій, які прагли лідерства. Водночас, США були класичною республікою, однак проводили характерну для імперій зовнішню політику. На Далекому Сході теж «не пасли задніх». Почали заявляти про себе на міжнародному рівні Японія та Китай. На планеті ставало « тісно».

Найгостріше брак колоніальних володінь відчувала Німеччина, оскільки пік її могутності припав на момент, коли інші вже розділили світ. У другій половині ХІХ ст. Пруссія, згодом Німеччина розвивалася надзвичайно швидко. Перемігши у франко-прусській війні (1870-1871), об’єднавшись, Німеччина гучно «брязкала зброєю», і це неабияк тривожило її сусідів. Окрім того, Франція внаслідок війни втратила багатющі вугільні райони Ельзас і Лотарингію, тому прагла реваншу. Для цього потребувала союзників. Відносини Франції та Німеччини загострилися. Цим скористалися російські дипломати, адже Росія після ганебної поразки у Кримській війні була в певній політичній ізоляції. Тому розпочалося російсько-німецьке зближення. Водночас потребувала потужного союзника ще одна держава, Австро-Угорщина. Німеччина на цю роль пасувала найбільше. Отож, у 1873 році було утворено Союз трьох імператорів — німецького, австро-угорського та російського. Найбільших зусиль до створення цього Союзу доклав

німецький канцлер Отто фон Бісмарк. Але надто серйозними були розбіжності між Австро-Угорщиною та Росією щодо майбутнього Балкан. Окрім того, в Росії чудово розуміли майже безнадійну ситуацію Франції та її гостру потребу в союзниках. Тож невдовзі уряди Росії та Франції пішли на зближення, а Союз трьох імператорів розпався. Вочевидь, саме тому Отто фон Бісмарк про угоди з Росією сказав, що вони «не варті того паперу, на якому написані». За цими бурхливими подіями в Європі з інтересом, прискіпливо спостерігала Велика Британія. Її уряд продовжував проводити політику «блискучої ізоляції», зрештою, з кожною із країн у неї був конфлікт інтересів. Франція — найдавніша «вічна» суперниця, Німеччина — молода і потужна, відсунула Лондон на п’єдесталі, Росія — сильна конкурентка на Далекому Сході (саме тут їх інтереси перетнулися найбільше). Однак ситуація змінювалась і Велика Британія таки змушена була (хоч і з великою неохотою) робити свій вибір. Ставало очевидним: старі порядки, як і старі кордони, будуть переглянуті вже незабаром.

Міркуємо і діємо!

1. Доведіть або спростуйте твердження про те, що система європейської рівноваги, закріплена рішеннями Віденського конгресу, виявилася доволі дієвою. 2. Розгляньте алегоричні мапи Фредеріка Вільяма Роуза і Волтера Крейна. Якими символами художники відобразили внутрішні особливості й зовнішньополітичні наміри провідних держав світу? 3. Чому розвалився Союз трьох імператорів? У зошиті схематично відобразіть подальші можливі міжнародні союзи та військово-політичні блоки.

20.2. Як формувалися Троїстий союз та Антанта?

Від часу Віденського конгресу європейським велетам вдавалося втримувати рівновагу. Після франко-прусської війни держави активно почали шукати зближення, визначатися з союзниками. Мілітаризована та модернізована Німеччина відчувала свої «плюси», однак розташування держави в центрі Європи загрожувало їй війною на два фронти. Австро-Угорщина, незважаючи на перетворення в дуалістичну монархію, сподівалася підтримки Берліна. Росія, потужна і з невичерпними ресурсами, конче потребувала якісного (а не вдаваного) оновлення. Велика Британія — могутня на морі і недосяжна на своїх островах, та все ж втратила лідерство на континенті. Францію лихоманило від революцій і криз. Протиріччя, які ще вчора здавалися нездоланними, були нівельовані. Процес формування союзів розтягнувся більш як на три десятиліття.

Мовою історичного джерела Із листа російського посла в місті Париж графа Миколи Орлова міністру закордонних справ Олександру Горчакову, 29 квітня 1875 р.: «Тепер французький уряд покладає всі надії па прихильність нашого найяснішого монарха. Його голос користується великим впливом у Берліні...

Ваше перебування у Берліні розглядається як щаслива прикмета і як ознака миру.

Бісмарк встиг обдурити немало державних людей, але вас обманути йому досі не вдалося. Про це в Парижі знають, і це заспокоює безліч побоювань.

Справа в тому, що для неспокою є досить підстав, і загрозливі хмари ще не розвіялися...

Бісмарк собі говорить, що Франція може відродитися з попелу, що одного чудового дня вона може знайти собі союзників, і міркує при цьому приблизно так, як міркував Катон між Другою і Третьою Пунічною війною. «Карфаген

треба зруйнувати», — твердив римський цензор. «Францію треба задушити», — говорить собі німецький канцлер.

Тоді настав би час розплати для Франції. Німеччина забрала б собі невелику територію, але наклала б на Францію багатомільярдну контрибуцію, розклавши її виплату на двадцять або двадцять п’ять років. Протягом цього довгого строку на французькій землі була б розквартирована сильна армія, і фактично Франція протягом чверті століття лишалася б абсолютним васалом Німеччини.

Цей план, я гадаю, існує в Бісмарка в голові».

Після переорієнтації Росії на Францію, серйозно побоюючись їх союзництва, центральні держави почали активне зближення. 7 жовтня 1879 року між Австро-Угорщиною та Німеччиною був підписаний договір про спільні дії у випадку нападу Росії. 20 травня 1882 року до них доєдналась Італія — так утворився Троїстий союз. Від початку він був оборонним. У разі нападу на когось із союзників двох і більше великих держав — у війну вступали всі; у разі нападу однієї держави дві інші дотримувалися сприятливого нейтралітету. Однак різке загострення німецько-британських відносин змусило Італію віддалитися, — вона небезпідставно побоювалася могутнього британського флоту. Та й торгові війни з Францією їй були невигідними. Формально залишаючись учасником Троїстого союзу, італійці шукали іншого шляху.

Тіснішими ставали взаємини Франції, Великої Британії та Росії, створюючи таким чином противагу Троїстому союзу. Спершу на вимушене зближення пішли Франція (через конфлікт із Німеччиною) та Росія (через суперництво з Австро-Угорщиною). Щедрі французькі інвестиції тільки сприяли цьому. Країни навіть «забули» події Кримської війни. Союзну угоду укладали в 1891-1893 роках. А от Велика Британія не поспішала відходити від політики «блискучої ізоляції». Її колоніальні інтереси, нагадаємо, перетиналися фактично з інтересами всіх великих держав. Але невгамовне прагнення Німеччини покінчити з гегемонією Лондона на морях і в колоніях змусило Велику Британію іти на компроміс із Францією (в Африці) та з Росією (в Азії). Отож, після підписання франко-британської угоди, в 1904 році, та британсько-російської, в 1907 році, сформувалася Антанта — коаліція Великої Британії, Франції та Росії. Назву вона отримала від франко-британської «Entente cordiale» («Щиросердечна угода»). Та найцікавішим є те, що тристоронній договір між союзниками так і не було підписано.

Міркуємо і діємо!

1. Поміркуйте, чому процес формування військово-політичних блоків розтягнувся більш, ніж на три десятиліття. Які чинники перешкоджали досягненню негайних домовленостей між державами?

2. Обидва військово-політичні блоки заявляли про оборонний характер своїх об’єднань. Чи так було насправді? Доведіть фактами з попередніх параграфів. 3. Розгляньте карикатуру і плакат, що ілюструють створення Троїстого союзу та Антанти. Упізнайте постаті, які символізують країн-учасниць. Поясніть свої міркування і рішення.

20.3. Як провідні країни боролися за перерозподіл світу?

Боротьба між великими державами розгорілася за колонії та сфери впливу. Так у Латинській Америці розпочалася війна між США та Іспанією. Влада цієї європейської держави була надто слабкою, щоб ефективно протистояти ворогу. Тому вона втратила Кубу, Пуерто-Рико і Гуам, а також Філіппінський архіпелаг в Азії. Сприятливо закінчилася для Вашингтона і Панамська криза 1903 року. Підтримавши щойно утворену Панамську державу, американці отримали ексклюзивні права на Панамський канал. Гаряче було в Південній Африці. Тут знайшли поклади алмазів і дорогоцінних металів. Ними намагалися заволодіти і Лондон, і Берлін. Окрім того, на цих землях проживали нащадки нідерландських колоністів — бури. Війна з ними тривала з 1899 по 1902 роки і завершилася перемогою Великої Британії і захопленням нею Трансваалю та Оранжевої Республіки, які стали домініонами. В 1905-1906 роках Франція, Велика Британія та Німеччина спричинили Марокканську кризу. Внаслідок цих подій Марокко отримало незалежність, хоча фактично залишалось у сфері впливу Франції, що розлютило Німеччину. Друга Марокканська криза 1911 року не змінила

політичної карти світу. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія теж розширила володіння в Північній Африці, захопивши Триполітанію та Киренаїку в 1911-1912 роках. Неспокійно було і в самій Європі — кілька Балканських криз не віщували нічого доброго.

Тривога та напруга супроводжували людство на початку ХХ ст. Усвідомлення жаху майбутньої війни ставало все реальнішим. Чи замислювалися у той час люди над тим, як її уникнути? Пацифістські рухи так і не набули поширення. Натомість загострились екстремізм і нетерпимість. Почалася гонка озброєнь. Протягом 1883-1903 років військові витрати зросли вдвічі, а чисельність армій збільшились на 25%. Упродовж ХІХ ст. технічний прогрес торкався переважно економіки. Однак воєнні конфлікти сприяли нововведенням у військовій сфері — новітні машини смерті: фугасні снаряди, кулемети, далекобійна артилерія, хімічна зброя... Люди ще ніколи в історії не були так жахливо та ефективно підготовлені знищувати самих себе. Тоді ж зародилася геополітика, адже політики почали мислити глобальними категоріями. На початку ХХ ст. «довгий європейський» мир ще тривав, однак його непевність ставала все очевиднішою. Прийдешня війна обіцяла бути неймовірно кровопролитною, однак передбачити всього жаху, мабуть, тоді не міг ніхто.

Гонка озброєнь, територіальні взаємні претензії, бажання перегляду кордонів у поєднанні з двоблоковістю (біполярністю) стали ключовими ознаками насування глобального конфлікту. Враховуючи величезний технічний прорив, що здійснило людство з часів останньої повномасштабної війни (війн Наполеона), прийдешня обіцяла бути небаченою і жахливою. І хоча держави декларували прагнення до миру, все ж кожна чимдуж готувалася до війни. І саме тоді набуває поширення крилатий вислів «повітря пахне війною». В 1890 році у своєму зверненні до Рейхстагу військовий теоретик Гельмут фон Мольке сказав: «Якщо ця війна почнеться, ніхто не може передбачити, як довго вона триватиме і чим закінчиться . і горе тому . хто першим кине сірника в бочку з порохом».

Міркуємо і діємо!

1. Розпочніть укладання і заповнення хронологічно-тематичної таблиці «Міжнародні конфлікти та війни кінця ХІХ — початку ХХ ст.». Кількість секторів і їхні назви визначте самостійно. 2. Як досягнення наук і технічні винаходи впливали на підготовку до світової війни? Чому на початку ХХ ст. миротворчі рухи не набули поширення в країнах Троїстого союзу та Антанти? 3. Розгляньте карикатури.

Послуговуючись пошуковими системами інтернету, дізнайтеся, які події чи явища відобразили художники.

2. Поясніть, як ви розумієте поняття: «геополітика», «військово-політичний союз», «мілітаризація», «метрополія». Складіть із ними речення у вигляді запитань до кросворда. 3. Послуговуючись мапою, розкажіть про колоніальні володіння і сфери впливу великих держав наприкінці XIX — на початку XX ст. Покажіть країни Троїстого союзу й Антанти; місця й території розгортання найгучніших міжнародних конфліктів. 4. Проаналізуйте особливості міжнародних відносин наприкінці XIX ст., причини створення військово-політичних блоків.

5. Спрогнозуйте наслідки змагань провідних європейських держав, США та Японії за перерозподіл світу. 6. Послуговуючись різновидовими джерелами інформації, підготуйте нетривале (до 3 хв) усне повідомлення про місце України в зовнішньополітичних планах країн Європи наприкінці XIX — на початку XX ст.

Це матеріал з підручника "Всесвітня історія" за 9 клас Васильків 2022